Деякі особливості інформаційної медицини.

Валерий Петрович Рудюк.
Доктор информационной биофизики и экстремальной психологии,
профессор народной и нетрадиционной медицины.
г.Одесса Украина.

Сутності не потрібно
примножувати без потреби.
____________________________
Уільям Оккам, ( 1285 – 1349 ).

Терміни ” Інформаційна медицина “ та “ Інформаційна терапія ” на протязі останніх двох десятиліть стали дуже популярними і навіть модними. Але, багаторічний, в основному гіркий досвід практичної медицини свідчить, що коли якась наука, або той чи інший напрямок медицини стають модою, то окрім шкоди для даної методики та пацієнтів, іншого ефекту, як правило, нема. От і маємо, що багато різних методик, методів, прийомів лікування, які мали колись іншу, свою, специфічну назву, тепер також називають інформаційною медициною. Бо це модно.

Подивимося на це питання трохи з іншого боку. Як відомо, кожна наука починається з дефініції, з визначення, що воно таке є. Інформаційна медицина також повинна мати окрім назви ще й визначення. Щоб кожна людина легко могла зрозуміти, як, чим, для чого чи від чого її будуть лікувати. Визначення науці потрібне ще й для того, щоб під виглядом цієї науки чи методики, ( в даному випадку чи інформаційної медицини взагалі, чи інформаційної терапії зокрема ), пацієнту не підсунули якусь халтуру. Але, скількох інформотерапевтів я не запитував, - жоден не дав мені хоча б приблизного визначення, - що таке інформотерапія, які фізичні принципи складають її основу, що воно таке, в кінці кінців за звір такий - інформація, і з чим його їдять ?

У цій статті автор спробує дати відповіді на ці питання, спираючись тільки на класичні науки: теорію інформації, фізику, філософію, і наукознавство. Спочатку визначимося що таке інформація. В теорії інформації дається таке визначення інформації: Інформація, - це образи навколишнього світу, створені і існуючі в наших свідомому та неусвідомленому мисленнях, які утворилися в наслідок сприйняття та обробки органами почуттів та нервовими рецепторами нашого організму зовнішніх подразнень та збуджень. Ці образи сформовані у відповідності до стереотипів сприйняття та оцінки навколишнього світу, створених та існуючих в наших свідомому та неусвідомленому мисленнях. Інформація в нашому мозку існує в вигляді стоячих голографічних хвиль, - солітонів.

З цього визначення, яке, підкреслюю, є класичним, і не тільки в теорії інформації, а й інших науках, витікає дуже цікаві висновки:

1. Інформація як така існує тільки в свідомості мислячих істот. У решти живих організмів є тільки пам `ять та рефлекси. У їхніх мізках немає логічного мислення, тобто нема механізму обробки та створення нової інформації.

В оточуючому нас світі, окрім людей, інформації нема. Є жива та нежива матерія, яка в наслідок руху та взаємодії між собою змінює свої властивості, види та форми існування. Пізнаючи світ ми створюємо свою уяву про нього. І у кожної людини вона своя.

2. Інформація, викладена та зовнішньому носієві ( папері, флешці, касеті магнітофона ), вже не може вважатися інформацією. Це сигнали, подразники наших рецепторів. Ці сигнали стануть інформацією тільки після того, як ми їх сприймемо та перетворимо на інформацію в наших свідомому та неусвідомленому мисленнях.

І основне:

3. Інформаційним впливом на людину, на її організм можна вважати тільки вплив безпосередньо на свідоме та неусвідомлене мислення людини, аналогічними за сутністю голографічними формуваннями.

Ergo: Впливи на наші органи почуттів, як то слух, зір, нюх, терморецептори, дактильні рецептори та інші перетворювачі подразнень в нервові імпульси не є інформаційним впливом. Цей вплив стане інформацією тільки після перетворення його в нервові імпульси – хвилі, оцінки та порівняння їх з наявними стереотипами та пам`яттю в неусвідомленому мисленні, та прийняття неусвідомленим мисленням рішення: відправляти цей солітон в свідоме мислення, чи в архів, чи знищити його.

Аналогічно проходить і процедура сприйняття та оцінки подразнень нервових рецепторів аферентних шляхів вегетативного відділу центральної нервової системи. Інформацією можна вважати тільки ті сигнали, які пройшли обробку в таламусі і уже в вигляді імпульсів були трансльовані крім гіпоталамуса в відповідні відділи кори півкуль мозку. А всі види впливу на нервові рецептори, розташовані на шкірі людини, в тому числі і на біологічно активні точки, є збудження, перш за все, вегетативного відділу центральної нервової системи, яка аж ніяк не приймає участі в образному мисленні, і тому ці процеси мають називатися рефлективними. А всі види їх збудження чи пригнічення – рефлексотерапією.

А що ж тоді можна назвати інформотерапією? На мою, і не тільки мою, думку, - це прямий, безпосередній вплив на свідоме та неусвідомлене мислення людини. Безпосередній вплив на ту інформацію, яка в ньому зберігається. Негайно виникає наступне питання, - а які методи та методики інформаційного впливу та інформаційної взаємодії відомі та використовуються сьогодні ?

Перш за все, це всім добре відомий гіпноз, який часто супроводжується відповідним вербальним впливом, зоровими ефектами та певними дотиками до пацієнта.

Це також санкціонований інформаційний вплив, наприклад, програмування пацієнта від шкідливих звичок, або, як кажуть в народі, - кодування, чи від паління, чи від алкогольної залежності, чи від залежності від секретарки Люсі.

Дуже поширеним за останні тридцять років став так званий несанкціонований таємний шкідливий інформаційний вплив на психіку людини, технології створення якого шліфувалися чаклунами, ( вибачте за не наукову термінологію ), тисячоліттями. Ці методики мають назву: несанкціоновані сторонні інформаційні програми, або НСІП. Вони поділяються на два основні види: НСІП, що викликають негативні зміни в здоров`ї людини, і такі, що змінюють поведінку людини, її характер. Саме ці НСІП, що впливають на психіку людини, її поведінку, і є, також інформаційним впливом. За радянських часів декілька науково – дослідних інститутів, розташованих, між іншим, і в Україні, вивчали цю проблему, вивчали та вдосконалювали методи ліквідації на людях НСІП, та скоєної ним шкоди. Проводилися наукові конференції, працювали експериментальні клініки та центри, кипіла робота. З 1993 року все сконало, і у нас, і в Росії. А жаль. Бо корисного зроблено було багато. В Росії, правда, після приходу до влади В. В. Путіна, майже повністю відновлена робота мережі установ, які займалися проблемами інформаційної взаємодії. В Україні все тихо.

І, нарешті, останньою, четвертою методикою безпосереднього інформаційного впливу на людину, на її психіку, можна вважати використання запрограмованої води. Програмують воду з різними цілями. Але найчастіше з двома: або з метою лікування людини від тих чи інших хвороб, або з метою змінити поведінку чи психіку людини. Запрограмована на зміну поведінки вода несе в собі в вигляді модуляції теплових коливань міжатомних зв`язків інформаційні хвильові солітони, створені цілителем, які і взаємодіють безпосередньо з солітонами мислення того, хто цю воду вживає.

Як бачимо, перелік невеликий. Деякі теоретики та практики відносять до інформотерапії ще й гомеопатію надвеликих розведень, більше ніж 12С, або 24D, коли в носієві властивостей програмуючого препарату може не знаходитись жодного атому чи молекули цього самого програмуючого препарату. Але, при гомеопатії ми програмуємо носій не інформацією, а структурою та властивостями програмуючого препарату.

А це не є інформотерапія, бо такі препарати діють не на мозок людини.

В підсумку можна зробити висновок:

Перш ніж назвати якусь методику лікування інформаційною, потрібно спочатку вивчити та осмислити ті фізичні явища та процеси, які відбуваються при використанні тієї чи іншої лікувальної методики.

Інакше це буде підміна понять, та чергова спроба винаходу уже існуючого велосипеда. Підміна ж понять, свята віра в те, чого насправді нема, хибна оцінка методик, методів, та результатів лікування шкідлива не тільки для пацієнта, а дуже часто, і для тих, хто лікує. Це відбувається тому що на рівні неусвідомленого мислення людини постійно та безперервно оцінюються її вчинки, порівнюються зі стереотипами реальності, необхідності, та нешкідливості. А потім це саме неусвідомлене мислення робить відповідні організаційні висновки.

І на цій оптимістичній ноті …

Рекомендована література:

1. А. Н. Барбараш. Волновые процессы в живом. М. Одеса, ОМ ПОЛІС, 1998 р.

2. А. Т. Філіпов. Многоликий солитон. М. Москва, “ Наука “ , 1986 р.

3. А. А. Бойцов. Экология психосферы, энергоинформационных взаимодействий, информационного пространства. Матеріали робочої та експертної груп по розробці законів РФ в сфері інформаційно – психічної та психологічної безпеки. Москва, Санкт – Петербург. 1997 р.

4. В. П. Рудюк. Физические основы информационной терапии. Журнал “ Интегративная медицина “ , № 1, 2003 р М. Одеса.

5. В. П. Рудюк. К вопросу о переносчике информационных взаимодействий. Журнал “ Эниология “, № 1, 2001 р., М. Одесса.

Валерий Петрович Рудюк